Український конкурс #2

Опівдні, в затінку дерев на березі річки, як і посеред життя, щось губиш. Однак любов така ж сильна, як ріка. Чоловік переживає карколомні зміни у своєму житті — особисті й пов’язані з війною. У пошуку рівноваги він звертається до покинутого хобі та їде на день порибалити в широкій акваторії дикого Дніпра. Він проживає відчуття щастя і прийняття себе, але лише на мить — треба повертатись на війну.

Група активістів і активісток бореться за збереження історичної пам’ятки в центрі Києва — будинку за адресою вул. Рейтарська, 37 — яку хоче знищити забудовник. Їхня боротьба перегукується з подіями минулого, коли радянська влада намагалася стерти українську ідентичність. Незручна спадщина стає основою для пам’яті та майбутнього.

Очікуючи на результати відбору "Молодості", квіррежисер і випускник бакалаврату Тім має у Києві не дуже приємні зустрічі з друзями, родичами та колегами, які були частиною його 30-хвилинної дипломної стрічки.

В одній з небагатьох пекарень у Києві люди з інтелектуальними порушеннями печуть хліб. Попри власні труднощі, вони мусять жити в умовах війни. Їхня щоденна праця рятує мешканців прифронтових територій, які перебувають під обстрілами, від продовольчої кризи. Остання зупинка: Нью-Йорк, українське село в Донецькій області, яке зараз окуповане Росією.

Після смерті від російської ракети, жінка опиняється в чистилищі ірландської провінції — між минулим і теперішнім, життям і смертю. Поетичний фільм-есе про травму, боротьбу за існування у нереальному світі та вигнання як форму смерті.

Кіра, 30-річна українка, тікає до Польщі на початку повномасштабного вторгнення після втрати чоловіка. Поки думками вона все ще в кошмарі війни, несподівано дізнається, що на неї чекає наступне життєве випробування: Кіра дізнається про свою вагітність. Вже травмована жінка не хоче приводити нове життя в такий світ. Але в Польщі їй не вдається перервати вагітність. Кіра вирішує повернутися в охоплену війною Україну, щоб зробити аборт.

Назарій — сивочолий учитель музики з маленького, але мальовничого українського містечка Заліщики, готує свій невеликий духовий ансамбль до весняного концерту з композицією «Намалюй мені ніч». Похоронні марші, що все частіше лунають у місті, перетворюють його на військового диригента. Той самий пором, що перевозить заліщан через Дністер, тепер курсує ніч за ніччю.