Спеціальний гість Wiz-Art 2014 режисер Ізмаель Нава Алехос уже понад 12 років знімає короткометражне кіно в Мексиці. Його фільм «Собаче серце» був показаний у програмі відкриття цьогорічного фестивалю, а сам Ізмаель провів зустріч у форматі Q&A, під час якої розповів про цю та інші свої роботи, розкрив деякі секрети кіноіндустрії в його рідній країні і пояснив, чому його не вабить Голлівуд.
Кіно й Мексика
Я народився на півночі Мексики, в місті Монтерей. Почав знімати фільми 12-13 років тому. До того я був інженером, поки не відкрив своєї пристрасті до кінематографу. Мені подобалася інженерна справа, і досі подобається, але на другому курсі мого навчання я зрозумів, що хоча мені це й добре вдається і я зможу заробляти гроші, все ж я не маю до того пристрасті. А фільми мені завжди подобалися, тому я скористався шансом. Зробив певні спроби, щоб подивитися, на що я здатний, і щоб мати якісь докази для своєї сім’ї — бо дуже важко сказати родині, що ти не будеш інженером, а йдеш в кінематограф. Я був дуже молодим, коли вступив до університету — мені було всього 15. Можливо, тоді я ще не знав, чого я насправді хочу.
Мексика — дуже тепла країна. Ми привітні до незнайомців, так, ніби вони частина нашої родини. Ми частуємо їх і запрошуємо до себе додому. Якщо я з Півночі поїду на Південь, мене гостинно зустрінуть. Можливо, це через погоду, але люди в нас дуже теплі й пристрасні. Це позитивний бік. А негативний полягає в тому, що в Мексиці дуже легко потрапити в неприємності — наприклад, встрягти в бійку, якщо косо на когось подивишся. Особливо часто таке зустрічається в школах, де учні носять з собою ножі. Але в Мексиці є баланс таких негативних і позитивних моментів.
Часом мене питають, чому я поїхав учитися на режисера в Іспанію, а не до США, куди значно ближче. Мені не дуже подобаються США як країна і американці як особистості. Мені більше до душі Європа. Я можу попрацювати в США над окремим проектом, але не розглядаю остаточний переїзд як можливий шлях для себе. Хоча я дуже поважаю Альфонсо Куарона, який зробив кар’єру в Голлівуді, мені подобається його «Гравітація». Це дуже добре, що йому вдалося здолати всі перешкоди.
Зараз Мексика дуже вільна в плані знімання фільмів країна. Колись давніше існувала цензура щодо певних тем. Можливо, ви чули про «бійню в Тлателолько» — розстріл студентів та інших протестувальників урядовими силовиками 1968 року, який замовчували, бо Мексика приймала літню Олімпіаду. На цю тему не можна було знімати років 20-30.
Це дуже по-мексиканські: коли в тебе є достатньо грошей на кіно, ти ніби «перепрацьовуєш», а коли в тебе мало грошей — ти знімаєш краще, бо мусиш проявляти більше креативності.
У Мексиці режисерам необхідні продюсери — головним чином, щоб знайти фінансування. Коли починаються зйомки, я передаю всі сторонні питання, зокрема грошові, продюсерам, тому можу сконцентруватися повністю на знімальному процесі.
У своїх фільмах я завжди використовую справжню зброю — у Мексиці її знайти легше, ніж бутафорську. У Монтереї її потрібно замовляти з Мехіко, або навіть США. Це дорого, а в нас дуже багато людей мають справжню зброю, її просто знайти. Тим більше, що в моїй родині є полісмени.
Про свої фільми
Фільм «Собаче серце» — один з моїх улюблених, у ньому багато особистих моментів. Це вже третя моя робота з одним і тим самим сценаристом — Сімоном Сепульведою, і в ній нам справді вдалося знайти спільну мову і встановити зв’язок. Це наша найкраща колаборація.
Назва цього фільму прийшла з однієї історії мого друга. Коли він був малим, у нього був пес, якого він доглядав, водив його до ветеринара, давав ліки. Але все ж пес не любив мого друга — він любив його матір, бо саме матір його годувала, і пес розумів це. За аналогією до цієї історії, у фільмі «Собаче серце» така їжа — це любов. Герої люблять того, хто дає їм любов взамін.
Найважче у процесі зйомок мені дається підбір акторів, це найскладніша для мене частина роботи. У Мексиці багато хороших акторів, але й поганих теж достатньо. І часом не вистачає грошей, щоб найняти директора з кастингу, тому доводиться набирати особисто. Я проводжу кастинги, даю оголошення в газети, протягом кількох днів обираю акторів. Потім проводжу проби з різними частинами сценарію, змушуючи акторів грати, щоб я зміг побачити, чи відчувають вони цей фільм.
На зйомках «Собачого серця» ми дуже багато репетирували, не репліки, а емоції персонажів.
Коли ми знімали початок фільму, де свариться пара, я змусив акторів зімпровізувати кілька сварок, щоб вони звикли бути парою і з’ясовувати стосунки. Вони навіть ходили на побачення, на каву, щоб набути відчуття справжньої пари.
Зі сценаристом цього фільму ми познайомилися під час одного воркшопу. Але потоваришували кілька років по тому, коли з’ясували, що нам подобаються одні й ті ж фільми, однакові речі, бари, випивка, у нас однаковий спосіб знайомства з жінками. Ми обидва любимо гуляти не дуже пристойними частинами міста й починати пити з 9 години ранку. Ми почали ходити в дешеві бари, спілкуватися з сутенерами й повіями та іншою подібною публікою, і таке дозвілля нам обом дуже подобалося. Ми були там чужинцями, але могли дуже легко знаходити спільну мову з людьми.
Сценарій до фільму «Тиша» написала дуже дорога мені дівчина, незадовго до того, як з нею стався нещасний випадок і вона загинула. Я намагався дотримуватися її ідеї й оригінального сценарію.
Silencio (Silence) – cortometraje / short film – TRAILER from Blanca Aguirre on Vimeo.
За задумкою, з головною героїнею трапляється нещастя — під час пожежі вона втрачає слух, після чого починає думати, що не є достатньо хорошою для коханої людини, хоча це й неправда. Іспанською жанр цього фільму можна визначити як desamor — відчуття, коли ви щось любите, а потім це втрачаєте.
У цьому фільмі звук дуже важливий, оскільки тут немає діалогів. У «Тиші» звук повністю був записаний на студії, чого я зазвичай не роблю. Це дало змогу пропрацювати найменші деталі звуку. Робота зайняла досить багато часу, але мені сподобалося працювати зі звукорежисером — він завжди пропонував якісь власні ідеї.
Коли я починав знімати короткометражне кіно, мені пощастило — в мене було фінансування, тому я міг знімати на 35-міліметрову плівку. Так було зняте, наприклад, «Собаче серце». Але зараз дуже дорого знімати на плівку, принаймні в Мексиці, тому «Тишу» я знімав на цифру. Попри те, що цей фільм складніший з точки зору декорацій і режисури загалом, бюджет «Тиші» вдвічі менший за бюджет «Собачого серця» — у гривнях приблизно 300 тисяч проти 800 тисяч. Щороку бюджет фільмів зменшується.
«Тишу» ми знімали протягом чотирьох днів. Для зйомок ми знайшли старий цирк, який трохи переробили для своїх потреб. Нам дуже з ним пощастило, в цьому цирку були старі сидіння й усе інше, він зберіг атмосферу й стиль. Пожежу ми знімали окремо від цирку, нам допомагала пожежна служба. Ми збудували мінімум декорацій, які можна було підпалити.
У зйомках ми завжди плануємо наперед кожен кадр. Часом я питаюся думки оператора про той чи інший кадр, але остаточне рішення про постановку приймаю сам до того, як ми почнемо знімати.
«Ненажерливий як свиня» — це перший фільм, на який я отримав державне фінансування, тому це перша моя робота з великим бюджетом. В оригіналі це був сценарій всього на дві сторінки про банкомат, а ідея полягала в тому, що гроші зжирають жадібних людей. Але потім я зустрів Сімона, про якого вже говорив, і ми разом розширили сценарій.
На сцену, де дитячі персонажі курять, я отримав дозвіл у їхніх батьків. Я думав, що з цим виникнуть проблеми, але батьки сказали — «Жодних проблем!»
У своїх фільмах я знімаю як професійних, так і непрофесійних акторів. Я люблю працювати з акторами, оскільки вони можуть дати тобі дуже широкий діапазон емоцій для різних сцен. У фільмі «Ненажерливий як свиня» усі актори професійні, крім одного хлопчика. З професіоналами працювати легше навіть не в особистому плані, а з точки зору режисури.
Буває, що я сварю знімальну команду, але ніколи не кричу на акторів, я з повагою ставлюся до їхньої роботи.
У нас будується стосунки «батько — син», бо коли вони зіграють якийсь дубль, то завжди ніби чекають від тебе схвалення. А ти повинен їх поправляти й скеровувати. Я розмовляю з ними наодинці, ніколи не поправляю їх перед рештою команди.
Я «комерційний глядач», мені подобається масове кіно. Це така іронія — мені не подобається те, як працює Голлівуд, але продукт, який він створює, я люблю. Мені подобаються Альфонсо Куарон, Квентін Тарантіно, Гай Річі, Дейвід Фінчер, Луїс Бунюель, який хоч і не мексиканець, але багато працював у Мексиці, Франсуа Трюффо. На мене дуже вплинув фільм «400 ударів» Трюффо. Він надихнув мене працювати з дітьми, зокрема у фільмі «Ненажерливий як свиня».
Я планую знімати свій перший повнометражний фільм, у мене вже є приблизно 30 відсотків від необхідного фінансування. Можливо, наступного року почну зйомки. Це буде фільм про бар — бармена, музиканта, який там працює, і клієнтку. Це буде історія їхніх стосунків. Головна ідея — якщо пити з правильним людьми, це може змінити твоє життя.
Підготувала Маргарита Димитрова
Фото Ляни Труш